Мистецтво програвати

Ми живемо у світі, де цінуються лише перемоги. Ще у дитинстві, ми зростаємо у змаганні за увагу в нашій сім’ї; за оцінки та друзів у школі; за перемоги у спорті та дебатах. Пізніше, перебуваючи вже на роботі, ми вчимося завойовувати увагу інших.  Ми завжди змушені грати свою роль так, щоб перемогти. Уся література по менеджменту зводиться до інструкцій типу «як завоювати клієнта», «як побудувати вдалу презентацію», «як стати успішним на ринку цінних паперів» тощо. У бізнесі, політиці та у багатьох інших сферах, перемога не буває гіркою, а поразка завжди неприємна та понура.

Звісно, у наш час існують такі шоу як Fuckup Nights, у яких засновники стартапів та бізнес лідери публічно розповідають про свої поразки. Проте зазнати поразки не завжди означає втратити. Ти можеш зазнати поразки, проте в кінцевому результаті досягти успіху. Втрата ж означає те, що не підлягає відновленню, чого не можна полагодити; що втрачено, те втрачено. В цьому і полягає проблема. Ось чому поразка – це свого роду мистецтво втрачати.

Протягом десятиліть ми звужуємо ті сфери, у яких втрата не накладатиме певного соціального дискомфорту. Суспільство, де пропагується лише «мистецтво перемагати», де переможцями виступають ті, хто найвигідніше укладе угоду і де кожен отримає лише те, за що заплатив, приречене на провал. У середовищі, де усі знають ціну усього й не знають цінності нічого, ми потребуємо матеріальних та духовних джерел для успішного розвитку.  Економічні принципи захопили усі аспекти нашого життя.

На робочому місці майбутнього, вміння зазнавати поразки стане важливим навиком. Не лише в розумінні виявити та сформувати характер, а як необхідна риса сучасного характеру.  З кожним днем наше місце праці стає все менш надійним механізмом для досягнення фінансового добробуту, стабільної економіки та формування нашої ідентичності.  З наявним програмним забезпеченням та роботизацією, яка за прогнозами повинна замінити 50 відсотків наявних робочих місць протягом наступних 20 років, ми спостерігатимемо, як багато робіт та професій зникнуть, зникне необхідність працювати повний робочий день в офісі та все більш актуальною буде проєктна робота по контракту. На такому дуже мобільному робочому місці у нас буде набагато менше статусу, менше влади та контролю над нашою працею.  Нам доведеться зіткнутися з тим, що ми не матимемо постійного заробітку, постійного місця праці та «програватимемо» роботам у певних видах діяльності.

Нам потрібно створити системи, ритуали, підтримку, які будуть підтримувати нас у часи втрат. Сюди можна віднести підтримку близьких, кар’єрні консультації та тренінги, спільноти, які нагадуватимуть нам про основні цінності, мистецтво, людяність, тобто про важливість та цінність людини як такої. Також прийшов час лідерів, які будуть опиратися не лише на свої здобутки та перемоги, а й на основні людські потреби та цінності в процесі своєї діяльності.

Завданням для нас усіх буде навчитися втрачати з гідністю та пам’ятати про те, що існує щось більш важливе, ніж перемога. Важливим навиком є розуміння того, що втрати є частиною людського існування – «Я втратив, проте життя продовжується». Люди цінують один одного не лише за досягнення та перемоги, а перш за все за людяність та турботу, яку вони отримують.

В час, коли оцифровується велика частина людської праці, давайте будемо намагатися дивитися на себе як на еволюційний рушій. Ми спроможні розглядати наші кар’єрні чи особисті поразки не як перепони на нашому шляху, а усвідомити, що втрати є частиною людського буття. З кожним днем стає все більш очевидним, що коли під перемогою ми матимемо на увазі «отримати усе», ми усі програємо.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *