Топ 10 міфів про мозок

мозок креативно кольоровий

Коли мова йде про найбільш загадковий, складний та цікавий орган під назвою мозок, що ми знаємо, а що – ні?

1. Ми використовуємо лише 10 відсотків нашого мозку

Цей аргумент звучить так переконливо – точна цифра, яка використовувалась у масовій культурі протягом століть про те, що у нас є величезні незалучені резерви психіки.

Але, 90 відсотків нашого мозку, який, як вважалося, не використовується, не може бути просто незалученим додатком.

Мозок дорогий – споживається дуже багато енергії для його побудови протягом як внутрішньоутробного, так дитячого періодів розвитку та підтримання його діяльності у дорослому віці. Еволюційно не мало б жодного сенсу тягати з собою стільки зайвої тканини.

Останні дослідження показали (зокрема сканування мозку), що навіть при простих завданнях залучена більша частина мозку, а пошкодження навіть невеликих ділянок мозку можуть сильно вплинути на мову, сенсорне сприйняття, рухи та емоції людини.

З іншого боку, правдою є й те, що маємо певні резерви у мозку. Патологоанатомічні розтини мозку показали, що багато людей мають фізичні ознаки хвороби Альцгеймера у своєму мозку, проте не хворіли на неї.

Отже, ми можемо втратити певні частини мозку і при цьому дуже добре функціонувати. Також доведено, що люди показують високі показники IQ тестів, якщо вони сильно мотивовані, тобто ми не завжди використовуємо свій мозок на усі 100 відсотків.

2. «Спалахи пам’яті» є чіткими, деталізованими та не забуваються

У нас у всіх є спогади, які є такими ж живими та точними як фотографії, як правило про разючі, драматичні події – до прикладу, вбивство відомої особи, вибух космічного корабля, терористичні атаки тощо (у кожного своє).

Люди пам’ятають точне місцеперебування, що вони робили, з ким були, що вони бачили чи чули. Але декілька проведених експериментів підтвердили, що пам’ять про події з часом стирається і що люди забувають важливі деталі. Також люди схильні додумувати факти, яких насправді не було. Тобто, вони не свідомі того, що створюють заплутану історію, а не фотографічну репродукцію подій.

3. Все йде до низу після 40 (чи 50 чи 60 чи 70)

Це правда, деякі когнітивні навички дійсно зменшуються з віком. Діти краще вчать нові мови ніж дорослі – і ніколи не бавтеся у гру «Концентрація» з 10-річними, якщо не готові бути висміяними. Молоді люди є швидшими за старших у визначенні чи два предмети одинакові чи відмінні; вони краще можуть запам’ятати список випадкових слів чи швидше порахувати назад до семи.

Проте багато психічних процесів покращуються з віком. Словниковий запас, наприклад, — старші люди знають більше слів та розуміють приховані мовні відмінності.

Якщо надати біографічні дані незнайомця, то вони швидше орієнтуються у характері. У них вищі бали в тестах по соціальній мудрості і як краще вирішувати конфлікти. Також з віком люди стають все кращими та кращими в управлінні своїми емоціями та у пошуках сенсу власного життя.

4. У нас п’ять органів чуття

Звісно, зір, нюх, слух, смак і дотик є найважливішими органами чуття. Але ми володіємо також іншими способами відчути світ і наше місце у ньому.

Пропріоцепція дає нам відчуття як наше тіло розміщене у просторі. За допомогою ноцицепції ми відчуваємо біль. У нас також присутнє відчуття балансу – у цьому контексті внутрішнє вухо відіграє таку ж роль, як око при баченні. Можна також згадати про відчуття температури тіла, пришвидшення та плинність часу тощо.

Також навпаки, у порівнянні з іншими приматами, у людства відсутні певні відчуття. Кажани та дельфіни використовують звуко локатор для пошуку своєї зграї, деякі птахи та комахи можуть бачити ультрафіолетове світло, змії можуть відчувати тепло теплокровних тварин; щурі, коти, тюлені та інші вусаті тварини використовують волоски в носі для визначення положення в просторі та виявляють рухи; акули відчувають електричне поле у воді; птахи, черепахи і навіть бактерії визначають лінії магнітного поля.

Також міфом є смакова карта язика, де вважалося, що за той чи інший смак відповідає та чи інша частина язика. Насправді, уся поверхня язика сприймає однаково усі види смаку – солене, солодке, гірке, кисле та глютамат.

5. Мозок як комп’ютер

Ми говоримо про швидкість процесів у мозку, здатність до зберігання інформації, його паралельного з’єднання, вхід та вихід інформації. Ця метафора невірна практично на усіх рівнях: мозок не має певних сховищ для пам’яті, які чекають на заповнення; він не робить обчислень у спосіб як це робить комп’ютер; і навіть просте візуальне прийняття є не просто пасивним отриманням інформації, оскільки ми активно інтерпретуємо, беремо участь і звертаємо увагу на різні елементи світосприйняття.

Це вже не нова історія, коли мозок уподібнювали до будь-якої технології, що була на той час найбільш прогресивною, загадковою та досконалою. Декарт прирівнював мозок до гідравлічної машини.

Фройд прирівнював емоції до напору, вбудованому у паровому двигуні. Це дійшло аж до наших часів — уподібнення мозку до веб браузера та Інтернету. Ці метафори вжилися у певні словесні кліше про мозок: емоції «давлять» на мозок, а певна поведінка вважається «запрограмованою». До речі, про програмування…

6. Мозок є запрограмованим

Цей міф є одним із найвитриваліших спадкоємців старої метафори, що «мозок є електричною схемою». Є певна правда у цьому, як й в інших метафорах.

Мозок організовано по стандартній схемі, що складається з певних частин, які відповідають за певні завдання, ці частини пов’язані за допомогою нейронних зв’язків (щось типу проводів) та взаємодіють в т.ч. і за допомогою вивільнення іонів (електричних пульсів).

Одним із найбільших відкриттів у нейронауці декілька десятиліть тому було те, що мозок надзвичайно пластичний. У сліпих людей, частини мозку, які відповідають за зір, адаптуються та посилюють слух. Дехто, практикуючи нові уміння, наприклад гра на скрипці, «відновлює» частини мозку, що відповідає за моторику. Люди з пошкодженнями мозку, залучають інші його частини для компенсації втрачених клітин.

7. Удар по голові може привести до амнезії

Поряд із малюками, яких замінили при народженні, це найулюбленіша сюжетна лінія усіх мильних опер: хтось потрапляє у страшну аварію, прокидається у лікарні та не може впізнати коханого (кохану) чи пригадати своє ім’я та життя. (І єдиним зціленням від амнезії, звісно, є другий удар в голову).

В реальному світі, є дві основні форми амнезії: антероградна (неможливість формувати нові спогади) та ретроградна (неможливість пригадати минулі події). Найбільш відомий науці пацієнт по амнезії не міг пригадати жодних подій після 1953 року, в якому була зроблена операція і видалено більшість гіпокампта (частина мозку).

Він пам’ятав події до 1953 року і міг запам’ятовувати нову інформацію. Ретроградну амнезію може викликати хвороба Альцгеймера, серйозне пошкодження мозку, інсульти. Але пошкодження мозку не призводить вибірково до втрати автобіографічної інформації. Ще менша ймовірність її коли-небудь повернути.

8. Ми знаємо, що зробить нас щасливими

Правда полягає в тому, що насправді ми не маємо уявлення. Ми часто переоцінюємо якими щасливими нас зробить щось, як от день народження, безкоштовна піца, нова машина, перемога в улюбленому спорті, виграш у лотерею чи виховання дітей.

Гроші дійсно роблять людей щасливішими, але лише до певного моменту – правда, бідні люди менш щасливі ніж середній клас, проте середній клас такий же щасливий як і багаті люди.

Ми також перебільшуємо задоволення від самотності та відпочинку та недооцінюємо скільки щастя отримуємо від спілкування в соціумі.

З іншого боку гарною новиною є те, що речі, яких ми так боялися, не роблять нас такими нещасними, як ми очікували. Ранки понеділка не є такими неприємними, як очікувалося. Аналогічно нестерпні трагедії – паралічі, смерть коханих – спричиняють горе та розпач, але нещастя не триває так довго, як ми думали. Люди на диво стійкі.

9. Ми бачимо світ таким, яким він є насправді

Ми не є пасивними спостерігачами за зовнішньою інформацією, яка потрапляє у наш мозок через наші органи чуття. Натомість, ми активно шукаємо взірці/прототипи (наприклад, є тест про Далматинця, якого треба знайти на білому з чорними цятками полі), що перетворює неоднозначні зображення у ті, які відповідають нашим очікуванням (ваза або обличчя) і повністю залишаємо поза увагою деталі, які не відповідають нашим очікуванням.

Цей факт підтверджує також експеримент, де учасників групи попросили підрахувати кількість разів, коли було передано м’яча однією командою у грі баскетбол, але ніхто з них не помітив хлопця у костюмі горили, який пройшов серед гравців баскетболу.

10. Чоловіки з Марсу, а жінки з Венери

Одна з найбільш неточних, примітивних, упереджених та поширеніших міфів в історії науки, які намагалися довести біологічні відмінності між чоловіком та жінкою.

Видатні нейро науковці стверджували, що розмір голови, спинномозковий вузол чи стволові структури мозку відповідали за неспроможність жінки мислити креативно, логічно голосувати чи практикувати медицину. Зараз теорії стали більш витонченими: вважається, що чоловіки краще володіють раціональною півкулею мозку, в той час як жінки більш емоційні.

Хоча насправді існують деякі відмінності (не пов’язані з потенційними можливостями) між жіночим та чоловічим мозком, проте залежність поведінки від статевої приналежності є дуже перебільшеною.

Вважається, що жінки «переплюнули» чоловіків у тестах по співчуттю. Це правда, аж поки учаснику тесту не говорять, що у чоловіків такі самі показники, як у жінок. Тоді результати тестування показують, що чоловіки є навіть більш співчутливими, ніж жінки.

Це саме стосується тестів, де першим питанням є питання про стать особи, яка проходить тест. Якщо сказати, що переважно чоловіки краще проходять такі тести та зазначити стать, то результати тесту підтвердять, що жінки гірше пройшли тест.

Якщо ж питання про статеву приналежність з опитувальника забрати, то різниця в результатах тестування між жінками та чоловіками різко зменшиться. Це ще раз показує, яку важливу роль відіграють стереотипи у нашому житті.

Певні відмінності у статі важливі при виборі партнера, проте якщо мова йде про роботу мозку – здатність сприймати зовнішню інформацію, здобувати нові навички, запам’ятовувати нову інформацію, спілкуватися (ні, жінки не говорять більше, ніж чоловіки), оцінювати емоції інших людей (ні, чоловіки не є гіршими в цьому) – жінки та чоловіки володіють однаковими потенціалом та можливостями.